«Я пишу автопортрети, тому що я так часто буваю на самоті і тому що я людина, яку я знаю найкраще».

Фріда Кало де Рівера (1907–1954) — мексиканська художниця, найбільш відома автопортретами. Мексиканська культура і мистецтво народів доколумбової Америки зробили помітний вплив на її творчість. Художній стиль Фріди Кало іноді характеризують як наївне мистецтво або фолк-арт. Основоположник сюрреалізму Андре Бретон зараховував її до сюрреалістів. Після автоаварії у вісімнадцятирічному віці, Фріда була рік прикута до ліжка. Саме після трагедії вона вперше попросила у батька пензлі і фарби. Для Фріди зробили спеціальний підрамник, що дозволяв писати лежачи. Під балдахіном ліжка прикріпили велике дзеркало, щоб вона могла бачити себе. Першою картиною був автопортрет, що назавжди визначило основний напрямок творчості.

У роботах Фріди Кало помітно дуже сильний вплив народного мексиканського мистецтва, культури доколумбових цивілізацій Америки. Її творчість насичене символами і фетишами. Однак в ньому помітно і вплив європейського живопису — в ранніх роботах виразно проявилася захопленість Фріди, наприклад, Боттічеллі. Великий вплив на стиль живопису Фріди Кало надав її чоловік, художник Дієго Рівера.

Незважаючи на повну болю і страждань життя, Фріда Кало мала живу, розкуту екстравертивну натуру, і її щоденна мова була всіяна лайкою. Бувши шибеником в юності, вона не втратила свого запалу в пізні роки. Кало багато курила, в надлишку вживала спиртні напої (особливо текілу), була відкритою бісексуалкою, співала непристойні пісні та розповідала гостям своїх диких вечірок настільки ж непристойні жарти.

Саме тоді, коли Фріда здобула визнання у власній країні, її здоров'я і далі погіршувалося, а операція з підтримки хребта завершилася невдачею. Її картини того періоду, «Зламана колона» (1944), «Без надії» (1945), «Дерево надії, стій прямо!» (1946) і «Поранений олень» (1946), віддзеркалюють погіршення стану її здоров'я. В останні роки вона малювала здебільшого натюрморти, у яких зображувала фрукти і овочі з політичними символами, як-от прапори й голуби. Її непокоїла власна здатність зображувати свої політичні переконання. Вона заявляла: «Досі мені вдавалося просто чесно виражати власне «я»… З усіх сил я повинна боротися, щоб впевнитися, що та крихта позитиву, яку дозволяє зробити моє здоров'я, також приносить користь Революції, яка є єдиною причиною для того, щоб жити». Вона змінила стиль живопису: її мазки, до того часу витончені й акуратні, стали тепер швидшими, використання кольору стало більш рвучким, а загальний стиль – напруженішим і гарячковішим.

У квітні 1953 року фотографка Лола Альварес Браво організувала першу персональну виставку робіт Фріди у Галереї сучасного мистецтва, бо розуміла, що Фріді залишилося недовго жити.Спочатку художниця була не в змозі відвідати її відкриття, оскільки лікарі призначили їй суворий постільний режим. Рішенням Фріди стало те, що вона наказала, щоби її ліжко з балдахіном перевезли з дому до галереї. На подив гостей, її привезли в кареті швидкої допомоги й перенесли в ліжко на ношах, де вона залишалася протягом усієї вечірки.Ця виставка стала віховою культурною подією в самій Мексиці, а також висвітлювалась у мейнстрімових ЗМІ в усьому світі.Того ж року п'ять фрідиних картин включили у виставку мексиканського мистецтва в лондонській галереї Тейт.