Шановні клієнти! На данний момент наш магазин не приймає замовлення з технічних причин. Ви можете відправити ваше замовлення через кошик на сайті та ми зв'яжемося з вами, як тільки наше виробництво знову запрацює. Приносимо вибачення за незручності.
Світшот «Олександр Довженко»
Склад: 85% бавовна, 15% поліестер.
Фасон: унісекс.
Світшот утеплений, з наповнювачем усередині.
Тканина: преміум кулір білого кольору.
Щільність: 280 г/м².
Яскраве та чітке зображення.
649
грн.
Розмір
Якість
Ми використовуємо найкращі тканини для пошиття (преміум кулір виробництво Польша, Україна, США), а також турбуємося про якість нанесенного зображення. Тканина проходить декілька етапів обробки перед тим, як ми наносимо зображення за допомогою технології цифрового друку. Також кожен виготовленний виріб ми пакуємо у незвичайну подарункову коробку і б'ємося об заклад, ви довго будете її роздивлятися :)
Догляд
Рекомендується прати виріб ручним способом або у пральній машині
(делікатний режим при температурі 30 °C, перед пранням у машині виріб потрібно вивернути).
При пранні не використовувати відбілювач.

Прасувати принт обережно з виворітного боку, температура не більше 150 ℃.
Доставка
Доставка можлива через послуги Нової пошти (передплата, накладенний платіж), або самовивіз з нашого офісу у Києві. Виготовлення виробу зазвичай займає від двох до трьох днів. Якщо виготовлення затримається з будь-яких непередбачуванних обставин, ми обов'язково заздалегідь повідомимо вас. Відправка відразу після виготовлення.
Застереження!
Будьте обачливими! При носінні одягу Сінкер можливі наслідки у вигляді:

  1. Запитань від знайомих, що це зображено і де таке взяти.
  2. Дивних поглядів перехожих при вигляді вас у виробі.
  3. Збільшення загальної кількості знань.
  4. Підвищення інтелекту.
  5. Частого вдавання до аналізу навколишнього світу

Двоє дивляться вниз. Один бачить калюжу, другий – зорі у ній. Кому що.

Олександр Довженко (1894 — 1956) — український радянський письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографу.

Народився на хуторі (нині в межах смт Сосниця, Чернігівська область) у багатодітній селянській сім’ї. Батько й мати були неписьменні. Батько, Петро Семенович Довженко, належав до козацького стану.
Сім’я жила незаможно: землі було немало, проте вона була неродюча, натомість дітей було 14, тому батько «наймався в підводчики та смолярував». Діти в сім’ї рано помирали, майже всі не досягнувши працездатного віку, тому в згадках про дитинство в уяві Олександра Довженка завжди поставали «плач і похорон». Він любив матір, про яку писав: «Народжена для пісень, вона проплакала усе життя, проводжаючи назавжди».

Вирішальним для характеру творчості майбутнього режисера почуттям стала любов до природи, яка визріла ще в дитинстві: мальовнича Десна, «казкова сіножать» на ній назавжди залишилися для Довженка найкрасивішим місцем на всій землі.

Річка Десна, північ України.

Вчився в Сосницькій початковій, а потім у вищій початковій школі. Навчання хлопчикові давалося легко — він був відмінником, хоча потім вважав, що це «вчителі самі щось зовсім не розуміють і тому їм здається, що я відмінник…». Загалом, Довженко зростав мрійливим, схильним до споглядальності: життя (тоді йому здавалось) йшло у двох вимірах — реальному і уявному. Пристрасті до чогось одного він не мав, натомість хотів вирізнятися, йому здавалося, що він може все, але «загалом мрії у виборі майбутньої професії літали у сфері архітектури, живопису, мореплавства далекого плавання, розведення риб і учителювання».
Дурень – не обов’язково Іванушка-дурачок. Дурень нині часом закінчує два факультети, займає високі посади, має ордени, партстаж. Він часом здається зовні ніби звичайною людиною.
Олександр Довженко
Влітку 1923 року, Довженко оселився в Харкові, тодішній столиці Української СРР. У ті часи Харків перебував у вирі культурного відродження і Довженко зразу опинився в товаристві українських літературних романтиків та письменників-футуристів, працював художником-ілюстратором у редакції газети «Вісті ВУЦВК» та карикатуристом під псевдонімом «Сашко», а також став відомим як ілюстратор книг, зокрема «Голубих ешелонів» Петра Панча.
Перші успіхи
Перший серйозний успіх прийшов у 1929 році після виходу на екрани фільму «Звенигора». Фактично, Довженко ще в Харкові мав сценарій до цього фільму. Ідея належала Юркові Юртику (Тютюннику), який у співавторстві з Майком Йогансеном і написав сценарій фільму-легенди про скарб, закопаний гайдамаками в надрах гори.

Але Довженко майже повністю переробив цей сценарій. Він прагнув створити «свою Іліаду». Велетенська поетична фреска, що охоплює дві тисячі років буття, може бути зрозумілою тільки тим, хто знайомий з історією України. Дванадцять пісень цієї стрічки відтворюють легенди скіфів і варягів, запорізьких козаків, громадянської війни, петлюрівців, більшовиків та білогвардійців. Усі вони поєднані одним персонажем — дідом, який уособлює патріархальне селянство, прив’язане до цінностей минулого. Фільм не вписується все ж таки в ряд фільмів, що були покликані формувати пролетарський реалізм, хоча й закінчується апологією соціалістичної промисловості. Довженко виправдовував більшовицьку революцію вірячи, що ця нова ідеологія ніби виникла з якогось давнього заповіту. «Звенигора» була сенсацією 1928 року, але водночас це був початок особистої трагедії Довженка — за цю стрічку, та згодом за фільм «Земля» його будуть постійно звинувачувати в буржуазному націоналізмі.

Сам Олександр Довженко, уже через 10 років після заборони «Звенигори», писав про неї в автобіографії: «Звенигора в моїй свідомості відклалася як одна з найцікавіших робіт, це „прейскурант моїх творчих можливостей“, я зробив її одним духом — за сто днів, не зробив, а проспівав, як птах. Мені хотілося розсунути рамки екрана… заговорити мовою великих узагальнень».

Олександр Довженко на зйомках фільму, 1932 рік

У 1954–1955 роках режисер закінчив роботу над кіноповістю «Зачарована Десна», розпочату ще 1942 року, де він згадував своє дитинство. Її надрукували у журналі «Дніпро», але сценарію з неї Довженко не створив. У квітні 1956 року разом з іншими режисерами Довженко написав листа до міністра культури СРСР про нагальну необхідність технічного переоснащення кіностудій. Але його вже не дочекався. Він ще встиг повернутися до Каховки, щоб бути присутнім при затопленні земель і почати перші проби. А 25 листопада 1956 року помер на дачі під Москвою.

«Поему про море» (1956), «Повість полум’яних літ» (1961) і «Зачаровану Десну» (1964) (почали знімати у серпні 1963 студією «Мосфільм» на Чернігівщині) поставила вже Юлія Солнцева. Крім того, вона зняла «Незабутнє» (1968) та «Золоті ворота» (1969) на основі літературних творів режисера. Фільми вважають загалом суперечливими, тільки «Поема про море» виражає думку метра й розкрила головні теми: перетворення людини революцією та перетворення природи людиною. «Повість полум’яних літ» потерпала від різниці в часі між задумом сценарію в 1940-ві роки та його реалізацією. «Зачаровану Десну» взагалі вважають пародією на задум Довженка.

Якщо ви цікавитесь кінорежисурою, пропонуємо ознайомитися з героєм нашої колекції «Особистості», Альфредом Гічкоком.